Культурна спадщина України довгий час формувалася на культурному прикордонні: від доби бронзи до кінця XV століття тут пролягала межа між кочовиками й осілими землеробами, між XVI і XVIII століттям - між християнським Заходом і мусульманським Сходом, з XIX століття і до середини ХХ століття - між Західною і Східною Європою. Протистояння і взаємодія різних культур сформували комплекс унікальних культурних цінностей, аналогію яких важко знайти в сучасній Європі.
На обліку місцевих органів влади перебуває понад 140 тис. об’єктів - пам'яток археології, історії, містобудування та архітектури, монументального мистецтва; а колекції більше ніж 2,5 тис. музеїв та історико-культурних заповідників унікальні та різноманітні. 1,4 тис. міст і селищ та понад 8 тис. сіл мають цінну культурну спадщину. Загалом фонд історичних будівель і споруд у цих населених пунктах перевищує 70 тис. об’єктів. Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Список історичних населених міст і селищ міського типу, в який увійшов 401 населений пункт.
До того ж три з них частково перебувають на території інших держав. Так, об’єкти номінації “Пункти геодезичної дуги Струве” частково розміщені також у Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литві, Білорусі та Молдові; “Букові праліси” знаходяться також в Австрії, Албанії, Бельгії, Болгарії, Іспанії, Італії, Німеччині, Румунії, Словенії, Словаччині та Хорватії; а об’єкти номінації “Дерев'яні церкви карпатського регіону” перебувають також на території Польщі. Ще 16 пам’яток є кандидатами на внесення до списку Світової спадщини.
Один із восьми об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО та сім із шістнадцяти кандидатів до Всесвітньої спадщини зараз знаходяться на територіях, тимчасово окупованих Російською Федерацією (в Автономній Республіці Крим, Запорізькій та Херсонській областях), а об’єкти п`ятьох номінацій із Попереднього списку кандидатів (в Харківській, Чернігівській, Миколаївській та Одеській областях) зараз перебувають під постійними ракетними обстрілами.
Крім військової агресії, Росія веде війну і на гуманітарному фронті.
Знищення та деконтекстуалізація культурної спадщини (заходи з вивчення й популяризації пам'яток представниками країни-агресора на окупованих територіях у відриві від історії, культури та традицій місцевого населення, що призводять до зміни або знищення історичного контексту пам’ятки, спрощень та помилок при інтерпретації та оцінці фактів минулого, що є ознакою колоніального підходу), відлучення від української мови та мови кримських татар, корінного народу Криму, маніпуляція історичними фактами та заперечення автентичності української мови, культури та самого існування суверенної та самодостатньої української нації, а також історичного етногенезу та автохтонності кримських татар на території Криму, використання політтехнологій з метою маніпуляцій, штучне розмежування регіонів України для розпалювання внутрішньодержавної міжрегіональної ворожнечі, використання академічного і суспільного впливу в країнах Європи для зміцнення російського культурного та історичного наративу - це далеко неповний перелік інструментів Росії на гуманітарному фронті проти України. Агресія проти культурної спадщини є ключовим інструментом політики держави-агресора, що веде збройну боротьбу.
