с. Білогорівка належить до Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області. Курганна група II розташована на високому вододільному плато за 2,4 км на північний захід від с. Білогорівка, складається з трьох насипів. 

Курган 2 розташований за 70 м на північний захід від кургану 1. Має висоту 1,5 м, діаметр 41 х 27 м. Висота кургану є середньостатистичною на території Донецької області. Курган належить до так званих «довгих могил», які є об’єднанням декількох поряд розташованих курганів в один спільний. Більшість курганів тут датуються добою бронзи (кінець IV – кінець II тис. до н. е.), переважно середнього (XXVII – XXI ст. до н. е.) та пізнього (XVIII – XIII  ст.) періодів. 

Курган місцевого значення, він є щойно виявленим. У реєстр нерухомих пам’яток археології не занесений.

На теренах Донецької області курганний поховальний обряд з’явився в епоху раннього енеоліту і пов’язується з населенням скелянської культури (друга чверть V – початок IV тис. до н. е.). Саме доба міді (енеоліт) була тим часом, коли на історичній арені на території України з’явилися перші пастухи, а разом з ними і поховальні споруди, відомі в усній народній традиції під назвами могил та курганів. З цього часу вони є невід’ємною частиною степового ландшафту. Але численними вони стали тут за доби бронзи – час розквіту цивілізацій Давнього Сходу. На теренах Донеччини за доби бронзи ця поховальна традиція пов’язана з населенням ямної (ХХХІІ – ХХV ст. до н. е), катакомбної (ХХVІІ – ХХІ ст. до н. е.), бабинської (ХХІ-ХVІІІ ст. до н. е.) та зрубної (ХVІІІ-ХІІІ ст. до н. е.) культурних спільнот. За поширенням курганного обряду (а отже, й носіїв «курганних» культур доби енеоліту-бронзи) дослідники вивчають міграції індоєвропейських племен обширами Європи та Азії. 

Найбільш поширеними в донецьких курганах є поховання катакомбної та зрубної культур. Є підстави вважати, що збільшення населення в Донецько-Луганському регіоні обумовлено наявністю тут покладів мідних руд, які приваблювали давнє населення. 

Значно менше в регіоні курганів раннього залізного віку, пов’язаних з кімерійцями (ІХ – VІІІ ст. до н. е.), скіфами (VІІ – ІІІ ст. до н. е.), сарматами (ІІ ст. до н. е. - IV ст. н. е.), а також доби середньовіччя – часу мешкання в регіоні населення булгар, печенігів, торків, половців (VI – ХІІІ ст.). 

Зовнішні ознаки насипів курганів, у т. ч. і розміри, дають підстави припускати час їх спорудження. Серед поховального приданого небіжчиків залізного віку трапляються вироби з дорогоцінних металів. 

Білогорівка – маленьке село на північному сході Донецької області, розташоване в 21 км на південь від епонімного села в Луганській області, що стало знаменитим навесні 2022 року, та в 23 км на схід від райцентру – м. Бахмуту. 

Станом на початок травня 2022 року відрізок дороги Т 1302 Лисичанськ- Бахмут став відігравати стратегічно важливу роль, адже це був єдиний шлях, що сполучав вільні населені пункти Луганської області з рештою країни.

25 травня 2022 року російським загарбникам вдалось вийти на трасу Бахмут - Лисичанськ у районі сіл Нагірне та Білогорівка. Росіяни прагнули закріпитись та розширити зону прориву задля досягнення оперативного оточення українських військ у районах Сєвєродонецька та Лисичанська, адже залишався тільки один другорядний шлях постачання. 7 лютого 2023 року окупанти обстріляли село. Результатом збройного просування російських військ на Бахмут та Часів Яр стало захоплення с. Білогорівка Донецької області.

Майже два роки с. Білогорівка Донецької обл. знаходилось під постійним артилерійним обстрілом збройних сил рф.