Великий Луг — це ділянка нижнього Дніпра, де ліво- та правобережні притоки розливаються, створюючи умови широкої затоплюваної заплави. Ці річкові плавні складаються з двох головних частин, які називають за головними притоками: Кінська та Базавлуцька.

Мандрівники ХІХ ст. завжди відмічають тут озера, острови, де багато лісу, тварин, риби. Таким чином, тут, на площі 2155 км², співіснували разом дві різні екосистеми: сухий степ та заводнений лісостеп (uk.wikipedia.org/wiki/Каховське_водосховище). Це впливало на розвиток місцевого населення протягом всіх поколінь. В усній козацькій традиції Великий Луг — це батько всіх козаків.

Лиса Гора — це високий трикутний мис, розташований у південно-східній частині Великого Луга (Каховське водосховище) над злиттям річок Карачокрак (тат. Чорна річка) з Конкою (Кінські води).

Урочище під назвою Лиса Гора згадується в джерелах з кінця XVIII ст. Етимологія назви пов’язана з описом підвищення без лісу. За різними легендами, гору використовувала нечиста сила під час шабашу; тут був підземний хід та альтанка, де проклятий рід потомства графа Попова зустрічався з чортом. За одним з записів: чорт побіг від цього міста через дитячий сміх (Табл. 1;2;4).

За результатами археологічних та картологічних досліджень, на Лисій Горі було стародавнє прямокутне укріплення. Крім цього, протягом XIX-XX ст. тут існувала ґрунтова дорога через плавні до паромної переправи біля с. Біленьке на правому березі Дніпра. (Табл.1,1; 2.).

Згідно з обліковою документацією, ділянка комплексної пам’ятки зафіксована переважно за частково збереженими культурними шарами та великим скупченням знахідок підйомного матеріалу вздовж лінії берегової смуги р. Дніпро: від лівого берега р. Карачокрак на сході до лівого берега від б-ки Маячинська на заході (Табл. 2).

У 1989 році рішенням виконкому Запорізької обласної ради народних депутатів від 22.12.1982 р. № 580 (охоронний № 1369) комплекс археологічних пам’яток Лиса Гора включено до реєстру пам’яток місцевого значення. Наказом Міністерства культури і туризму від 03.02.10 № 58/0/16-10 (у редакції від 16.06.11 № 453/0/16-11) пам’ятка була занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та отримала охоронний № 4329-Зп.

За результатами спостережень, комплекс археологічних пам’яток Лиса Гора має загальні параметри по Дніпру: довжина – 16,3 км; ширина – 0,1-2,9 км (Табл. 1). Ділянка складається з двох різних частин: східна — Лиса Гора, західна – прилеглі території. Підвищення Лиса Гора (70 м.) — це компактна трикутна «природна фортеця» (сучасні параметри 2,9х2,4х2,1 км.) з домінантною висотою, що в скіфський час оточена прямокутним валом. Прилеглі території пам’ятки розташовано на захід від Лисої Гори (від впадіння б. Маячинська до б. Поляна Злетів (Прогон, Піщана) (Табл. 2;4). Від цього місця починається високий схил другої тераси, який сильно розбитий щільною системою коротких приток (яри, балки, річки). Між ними розташовано пологі підвищення – висоти з підйомами: 105,2; 102,8; 99,7, 88 м. Довжина цієї частини пам’ятки – 13,3; ширина від 100 до 500 м.

З історичної точки зору, Лиса Гора — це одна з окремих ділянок берегової смуги кінської частини Великого Лугу (Табл. 1-2). За підрахунками Тубольцева О. В., на різних ділянках зруйновано та затоплено від 100-700 м. прибережної території, включаючи високий берег та заплаву р. Кінська (Кінські води) з притоками.

Зафіксовано, що загальна хронологія пам’ятки: від середнього палеоліту (Мис Прибійний) до середньовіччя (Мис Ластівчин, Басанька лівобережна (Грузинка). Переважна кількість різних знахідок пов’язана з високою щільністю поселень, стоянок та могильників ближче до гори. На прилеглій території виходи культурного шару скорочуються та тяжіють до певних балок.

Більшість ділянки комплексної пам’ятки Лиса Гора знаходиться в зоні відповідальності ДП «Василівське лісове господарство» (71600, Україна, Василівський р-н, Запорізька обл., місто Василівка, вулиця Лисогірська, будинок, 2-Г). Після Другої світової війни територію ділянки переважно засадили деревами.

Пам’ятки археології цієї території привернули увагу археологів та краєзнавців після спорудження Каховського водосховища у 1955 р. Внаслідок затоплення почались безконтрольні активні ерозійні процеси по всій території берега. Через це на різних ділянках уздовж лінії прибою почали збирати численний підйомний матеріал.

На першому етапі різні краєзнавці та археологи (І. П. Савовський, І. І.Бурцев, О. В. Бодянський, І. М. Шарафутдінова, С. М. Ляшко, С. М. Кравченко) збирали та картографували знахідки відокремлено. Тільки одна пам’ятка розкопана та опублікована – неолітичний Лисогірський могильник (О. В. Бодянський, 1961). На другому етапі почалися щорічні стаціонарні дослідження двох пам’яток: скіфське Лисогірське поселення та скіфський скелянський ґрунтовий могильник. Робота цих експедицій створила основу для подальшого системного дослідження не тільки окремих пам’яток, а й постійного моніторингу берегової лінії.

Окремі кургани та знахідки поступово публікують у різних статтях (Кравченко, Тубольцев 1990; Попандопуло, Бусел, 2000). З початку ХХ ст., завдячуючи злагодженій роботі археологів та краєзнавців, вдалося зробити єдину систему з загальних назв місцезнаходжень та GPS-координат. Одним з прикладів можна вважати фіксування 16 уламків з обсидіану.

Колекцію та значення комплексу археологічних пам’яток Лиса Гора важко підрахувати. Окремі великі частини матеріалів знаходяться в фондах КЗ «Запорізький обласний краєзнавчий музей» ЗОР, КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» ЗОР, Інститут археології Академії наук України, КЗ «Запорізького обласного центра туризму» ЗОР.

На 2011 р., за підрахунками Олега Тубольцева, по всій території пам’ятки комплекс археологічних пам’яток Лиса Гора (охор. № 4329-Зп) зафіксовано 55 різних пунктів головних зборів знахідок. Серед них тільки 26 мають частково збережений культурний шар.

Досліджені Лисогорське скіфське городище, неолітичний та скіфський могильники, залишаються в цьому списку для продовження моніторингу навколо ділянок берега. Згідно з обліковою документацією, 5 великих поселень, які мають відносно збереженими частини площі пам’яток: багатошарові поселення «Лісництво (Топольки)», «Лиса Гора», Мис Ластівчин», «Мис Прибійний», «Горіховий Гай» та 7 курганів.

Центр багатошарового поселення «Горіховий Гай (Лиса Гора 3, Ручій 3)» розташовано на відстані 1,8 км на схід від водонасосної станції. Це ділянка зруйнованого правого берега короткої центральної балки (Табл. 2).

Пам’ятка розтягнута між балками Біла та Східна Басанька на відстань 450 м (Табл. 4,1). Тут залишилось пересохле русло від давнього джерела. Рельєф місцевості пам’ятки пов’язаний з різким схилом (Табл. 3,3).

Перша інформація про об’єкт з’являється в статті Ляшко С. М., де вона вказує на знахідки 1977 р. Вони разом з Олександром Бодянським розкопали в східній частині пам’ятки поховання зрубної культури з кам’яним перекриттям (Табл. 3,1). За нашими прив’язками це Мис Білий (Озерний).

У 1986 р., під час робіт експедиції Надії Гаврилюк, (Інститут археології Національної академії наук України) тут виявлено шари кам’яної доби та скіфського часу. За публікацією, пам’ятку відкрив Сергій Кравченко (назва у звіті Лиса Гора 3). Під час робіт тут знайдено скіфські господарські ями. Знахідки представлено уламками скіфського та античного посуду. У короткому описі наведено площу поселення - 3 га.. У 1994 році проведено нове шурфування, зробив це співробітник археологічної експедиції Запорізького національного університету  Олег Тубольцев. Виявлено 6 культурних шарів: два скіфські, три доби бронзи та один – енеоліту. Загальна глибина шарувань складає більше 5 м. (Табл. 3,2). Результати розвідки вказано у звіті 1999 р.

Пам’ятка «Горіховий Гай (Лиса Гора 3, Ручій 3)» унікальна через складну стратиграфію, яка дозволяла відслідковувати не тільки історичні періоди Великого Лугу. Серед 55 пам’яток комплексу археологічних пам’яток Лиса Гора (охор. № 4329-Зп) — це єдина з прикладами декількох прямих нашарувань, які пов’язано з короткими заселеннями біля невеликої балки з джерелом (Табл. 3,3).

Відповідно до мапи хронології війни, під час наступу на Півдні, у березні 2022 року, Херсонська (Каховський р-он.), Запорізької області (Василівський р-н.) окупували російські підрозділи росгвардії (Хронологія війни агентство «Настоящее время» https://www.currenttime.tv; Мапа Deep State https://deepstatemap.live ).

За даними Вікіпедії, у перший тиждень вересня 2022 р. з шести агрегатів Каховської ГЕС функціонували чотири: тобто станція працювала на 2/3 встановленої потужності. Збої роботи греблі було помітно з самого початку війни через неочікуване різке падіння та підйом води протягом 2022-2024 рр.

06.06.2023 р. через воєнні дії зафіксовано повний підрив дамби Каховської гідроелектростанції. Цей злочин називають актом екоциду, здійснений армією Росії.

Внаслідок цих дій рівень води по всій території Каховського водосховища (Великий Луг) почав стрімко падати. За даними Укрінформ, швидкість падіння склала 15 см за годину. Зараз біля м.Запоріжжя зафіксовано максимальне падіння рівня води — 4,8 м.

Через стрімку та неконтрольовану зміну рівня води проходить руйнація культурних шарів пам'яток. Неможливість моніторингу лінії берега призводить до знищення культурних шарів об’єктів по всіх ділянках Великого Луга.

Завдячуючи космічним знімкам від 02.10.2024 з супутника Sentinel-2 L2a (сайт https://eos.com) можливо підрахувати пошкодження. Ділянка зруйнованих частин пам’ятки Лиса Гора складає наступні параметри: довжина - 399 м.; ширина - 100 м. (пл.. близько 39900 кв.м.) (Табл. 5).

Партизанський рух «Атеш» опублікував імена окупантів, підозрюваних у теракті. Партизани заявили, що до теракту причетні військовослужбовці 1-го батальйону 205-ї мотострілецької бригади ЗС РФ. Це підтвердив голова РНБО України Олексій Данілов. Повний список цього підрозділу з військових складено та опубліковано (https://www.radiosvoboda.org/a/skhemy-kakhovska-hes-identyfikovani-viyskovi-perekhoplennya/32480831.html ).

28 червня 2023 року журналісти проєкту «Схеми» та агенції «Слідство.Інфо» ідентифікували солдат РФ, які контролювали Каховську ГЕС в момент підриву. Серед підривників, називають Арсена Піцхелаурі (позивним «Грузин») та Магомедова Руслана (сержант інженерно-саперного батальйону 205 ОМСБр)